Справка:Справка

Материал из ДонИППО

http://ippo.dn.uahttp://ihttp://ippo.dn.uappo.dn.ua

Вчителям української мови і літратури, учням загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних училищ

АНОТАЦІЯ ДО САЙТУ "ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ” www.donbasit.skif.net

Сторінки сайту "Література рідного краю" пропонуються широкому колу шанувальників художнього слова: учням, студентам, вчителям шкіл та проф.-техучилищ, викладачам вузів і вам тим, хто любить літературу і свій шахтарський край. Тематична спрямованість сайту зорієнтована на реалізацію вимог “Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з українською і російською мовами викладання .Українська література“ Міністерстваі освіти України.

На сайті представлені твори українських письменників, які народились у нашому краї (Донеччина і Луганщина), жили і живуть тут. У своєму художньому слові вони відтворили минуле Донбасу, красу його непишної природи, людей рідної землі, давню і нову історію. На сторінках сайту "Літератури рідного краю" ви знайдете біографічні нариси та аналіз творчості письманників М.Петренка, М.Чернявського, Б.Грінченка, С.Черкасенка, М.Шаповала (Сріблянського), В.Сосюри, Г.Баглюка, С.Божка, М.Руденка, І.Світличного, О.Тихого, І.Дзюби, В.Стуса, Л.Талалая, В.Голобородька, творчість письменників у діаспорі, які народились і жили на Донеччині: В.Гайворонського (США), В.Біляїва (США), Е.Андієвської (Німеччина), Л.Лимана та ін. Сучасне літературне життя представлене творами письменників Донеччини: П.Байдебури, Г.Кривди, П.Бондарчука, В.Пеунова,С.Жуковського, І.Білого, В.Логачова, А.Мироненка, А.Загнітка; Луганщини: М.Чернявського, І.Низового, О.Неживого та ін. Роздуми про літературне життя на Донбасі діляться сучасні критики, письменники, літературознавці, педагоги, краєзнавці І.Дзюба, В.Оліфіренко, В. Просалова 0.Неживий, С.Оліфіренко, П.Бондарчук, В.Терещенко та ін: Відведено на сайті і сторінку для вчителя, на якій висвітлюється досвід вивчення літератури рідного краю на уроках літератури, планування уроків ЛРК та їхнє забезпечення сучасними навчальними технологіями. На сайті розташовані твори учасників літературного конкурсу учнів-старшокласники і студентів на честь Володимира Сосюри (2003 р.). На сторінках сайту проводяться інтернет-конференції з проблем вивчення і пропаганди літератури рідного краю.

Сайт постійно поповнюється творами талановитих письменників-земляків, де б вони не жили у світі.

Зміст сайту та його дизайн схвалені для використання у навчальному процесі загально-освітніх шкіл на спільному засіданні ректорату Донецького облІУВ та редколегії журналу “Донбас“ у 1988році.

Сайт наповнений літературним матеріалом із навчальних посібників Оліфіренка В.В., затверджених Міністерством освіти:
      Дума і пісня. Джерела літературного краєзнавстваю- Донецьк: Журнал “Донбас“.1999.-193 с.

Уроки правди і добра.Джерела літератури рідного краю.-Донецьк: Журнал “Донбас“,1995 р.-167 с.

Барвінок Донбасу.2 кл.Читанка з народознавства і літератури рідного краю.-Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 2000. -57 с.

Барвінок Донбасу.3 кл.Читанка з народознавства і літератури рідного краю.-Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 2000. -56 с.

Уроки правди і добра.Нескорене слово. Поезія та проза.-Донецьк:Донбасс, 2001 р.- 290 с.

Інтернет на уроках української літератури.Посібник-довідник для вчителів та учнів 9-12 класів.- К.: Грамота, 2007 року.-2006 с.

РЕДАКТОР САЙТУ В. В. Оліфіренко, кандидат педагогічних наук, доцент Донецького Національного університету, літературний критик, член Національної Спілки письменників України.

Глибокошановне методичне панство міста Дзержинська!! А чи не варто було б на вашій вебсторінці методкабінету подати інформацію про Шкільний літературний музей Степана Васильченка у Дзержинській (Щербинівській) №21 школі вам дарую нарис про життєпис Степана Васильченка. З повагою Оліфіренко В.В., літературний критик, кандидат педнаук, член НСПУ.

Народився в сім'ї безземельного селянина-шевця. Навчався 1888–1893 в Ічнянській початковій школі. Два роки готувався до вступу в учительську семінарію. 1895 вступив до Коростишівської учительської семінарії (закінчив 1898). Одержав направлення в однокласну міністерську школу в с. Потоки на Канівщині. Невдовзі переведено до Богуслава. Учителював на Київщині та Полтавщині. Мав посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, — все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника. У часи вчителювання (1898–1904) вів щоденник «Записки вчителя». 19 грудня 1903 (1 січня 1904) уперше надрукував оповідання «Не устоял (Из жизни народного учителя)» в «Киевской газете». 1904 вступив до Глухівського учительського інституту, 1905 покидає інститут. Виїхав на Донбас, учителював у с. Щербинівка (нині м. Дзержинськ Донецької області). 1906 заарештовано за участь у робітничих страйках. Сидів у в'язниці. 1908 хворого на тиф Васильченка польовий суд виправдав за браком доказів, звільнив з Бахмутської тюрми, категорично заборонив учителювати. Повертається до Ічні, заробляє на життя приватними уроками. 1910–1914 – завідувач відділу театральної хроніки газети «Рада». Під час Першої світової війни мобілізовано до армії, був (до Лютневої революції 1917) командиром саперної роти на Західному фронті. Тоді побачили світ перші збірки новел «Ескізи» (1911), «Оповідання» (1915). 1919 жив у Кам’янці-Подільському, де на замовлення Симона Петлюри написав оповідання «Про жидка Марчика, бідного кравчика». Тут написав також сатиричний твір «Про козака Ося і москаля Ася». 1920 подорожував із хоровою капелою «Думка» по містах і селах Лівобережної України. 1921 працював у Києві вихователем і завідувачем дитячого будинку, 1921—1928 — вчителем школи імені Івана Франка. [ред.] Творчість У літературний процес Васильченко включився 1910 вже зрілим митцем із власним поетичним голосом Саме тоді з'явилися друком його оригінальні твори — «Мужицька арихметика», «Вечеря», «У панів», «На чужину», «Циганка» та ін., пройняті любов'ю до людини праці, утвердженням віри в перемогу справедливості. Не випадково однією з провідних тем творчості Васильченка є життя народних учителів, яке було йому — педагогові за фахом і покликанням — особливо близьким. «Записки вчителя» (1898—1905) та інші щоденникові записи, куди Васильченко, за його визнанням, систематично «заносив свої учительські жалі та кривди», стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел і оповідань. У 1910—1912 Васильченко пише й друкує цикл новел і оповідань, присвячених учительській темі («Вечеря», «З самого початку», « та ін.). Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення Васильченка до художнього опрацювання дитячої тематики, органічно пов'язаної з творами про вчителів. Глибоке розуміння психології дитини дало змогу Васильченку показати поетичний духовний світ дитини. Хвилюють читача і психологічні етюди письменника «Дощ», «Дома», «Волошки», «Петруня», оповідання «Роман», «Увечері», «Свекор», «Басурмен» та ін. Оптимізм Васильченка особливо виразно виявився в одному з найкращих його творів, присвячених дітям, — «Циганка». Невеликий цикл у творчості Васильченка складають оповідання, в яких йдеться про обдаровані натури з демократичних низів, про долю народних талантів («На хуторі», «У панів», «На розкоші» та ін.). Жорстоку правду життя селянської бідноти розкриває Васильченко у новелі «На чужину». Окремий цикл у художньому доробку Васильченка складають твори, написані під безпосереднім враженням від Першої світової війни, в якій письменник брав участь з 1914 аж до Лютневої революції. В «Окопному щоденнику», оповіданнях «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки» та ін. Васильченко зображує жахи війни, сумні будні людей у сірих солдатських шинелях. Цікавою сторінкою спадщини Васильченка є драматичні твори, переважно одноактні п'єси, які за тематикою і багатьма художніми засобами органічно близькі до його прози . Багато працює Васильченко у радянський час і над творами з минулого життя «Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.). Показовим у цьому плані є цикл «Осінні новели» , який Васильченко писав, починаючи з 1923, майже 10 років. Одна з художньо найдовершеніших новел циклу — «Мати» («Чайка»). Васильченко написав драматичні твори («Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за фольклорними мотивами, фейлетони, цикл «Крилаті слова», переклади творів російських письменників Гоголя, Лєскова, Короленка, Серафимовича. На особливу увагу заслуговує задум Васильченка створити велику біографічну повість про Тараса Шевченка. З п'яти запланованих частин він встиг завершити тільки першу — «В бур'янах» (вийшла посмертно — 1938). [ред.] Увічнення пам'яті У Києві є вулиця імені Васильченка. Його ім'я надано бібліотеці в Шевченнківському районі. На фасаді будинку, де в 1925—1932 жив письменник, встановлено меморіальну дошку. На Байковому кладовищі, де поховано Васильченка, на його могилі встановлено пам'ятник. Це стела з чорного граніту, на ній керамічне фото, напис: «Васильченко (Панасенко) Степан Васильович 8.І.1879 — 11.VIII.1932. Видатний український письменник». В Ічні Васильченку встановлено пам'ятник на майдані, меморіальну дошку — на будинку, де він народився. Його ім'я надано центральній районній бібліотеці. Уродженець Ічні Анатолій Дрофань написав про Васильченка історико-біографічний роман «Буремна тиша» (1984). Оліфіренко В.